“Дякую Романе, що обрав мене своєю мамою! Мені не вистачає наших розмов...” — це слова Вікторії Колмикової, матері загиблого “азовця” Романа Колмикова — навідника зенітного артилерійського відділення ОЗСП АЗОВ. “Тут не війна — тут пекло!” — розповідав син матері про те, що відбувалося в Маріуполі.
У березні минулого року вони почулися востаннє. Він попросив "допомагати людям і дивитись на красиве". Роман загинув у запеклих вуличних боях, захищаючи Маріуполь та Україну. Куля снайпера влучила під бронежилет. Родина дізналася про втрату з сайту Президента і те, що Роман посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
У 18 років Роман Колмиков долучився до лав полку “АЗОВ”, а на питання “Чому?” матері відповів: "Для мене честь брати участь в історії України ! Для мене честь приєднатись до Героїв своєї країни ! Бо, допоки є ті, хто вийде боронити Україну, ми, як нація - варті поваги!".
За місяць до повномасштабного вторгнення Роман Колмиков був на судні “Донбас” в складі розвідки та надіслав відео, де росіяни зухвало влаштували провокацію обстрілюючи їх з авіації. Він знав, що повномасштабна війна неминуча і додав, що: “Наш час настав!” Його матір Вікторія Колмикова розповідає: “Він готував мене до того, що я буду матір’ю Героя!”.
У інтерв’ю її спогади про відважного сина-воїна, його патріотизм та любов до України, пошуки та впізнання тіла та започаткований проєкт “Азов. Янголи Маріуполя”.
