На результат працює багато людей, ми всі одна велика команда, — журналістка UA: ВІННИЦЯ Ірина Хоходра

Ірина Хоходра ще з сьомого класу визначилась з майбутньою професією. Однозначно журналістика — вирішила дівчина. І сьогодні кореспондентка й ведуча новин на UA: ВІННИЦЯ не шкодує про зроблений вибір. Ми розпитали Ірину про її першу роботу.

Як ви прийшли у журналістику?

— До п’яти років я хотіла бути то актрисою, то лікаркою, згодом передумала і націлилась на журналістику. Коли закінчила бакалаврат з обраного фаху, на кафедрі запропонували спробувати свої сили на Суспільному. От так я і прийшла у новини на UA: ВІННИЦЯ. Тут кожен день наче окреме життя — нова історія і нові люди. Люблю свою роботу, а коли вдається комусь допомогти, пришвидшити зміни чи допомогти знайти вихід зі складної ситуації — розумію, що все це не марно.

Бути журналісткою легко?

— Бути журналісткою — це постійно вчитися і щодня «піднімати планку». Сьогодні я розповідаю про ОТГ, а завтра — про урожай полуниці і ціни на ринках. Я не фермер і не агроном, не юрист, проте, маю розібратись у всіх цих питаннях, щоб люди зрозуміли про що йдеться і взяли щось корисне для себе з моїх сюжетів.

Завжди вдається порозумітися з респондентом?

— Ми маємо бути трохи психологами, уважно слухати, щоб зрозуміти. Не всі легко йдуть на контакт, часто треба допомогти розговоритися, забути про камеру. Коли вдається викликати довіру — люди розповідають більше.

Чи довіряють журналістам Суспільного?

— Коли я тільки прийшла то нам довіряли, за моїми відчуттями, 50 на 50. Люди казали — от я спілкувався вже з журналістами, вони перекрутили мої слова. Я пояснювала, що ми Суспільне, ні від кого не залежимо, не маємо власника, ви побачите чим ми відрізняємось. Коли матеріал виходив у ефір і громада бачила, що ми дали все так, як це людина говорила, і всі точки зору — рівень довіри зростав. Тепер нам телефонують та розповідають і про успішні проєкти, і про проблеми. Так нам повідомили про смерть через те, що людина вчасно не отримала медичну допомогу бо лікаря не було на робочому місці. Цей сюжет був емоційно важким для мене. Сподіваюсь, що публічна розповідь унеможливить подібні ситуації.

Карантинні обмеження стали викликом для багатьох, що змінилось у вашій роботі?

— Карантин суттєво змінив роботу журналістів. Ми розуміли, що маємо розповідати про все — діагностику, лікування, навчання, роботу ринків і транспорту, роботу критичних структур. Розповідати зважено і показувати факти та людей. Коли не було можливості потрапити у лікарню, ми просили відзняти матеріал медиків або пацієнтів. Я розповідала, що таке робота оператора, монтажера, консультувала, що саме і як треба зняти, як записати коментар і які кадри потрібні, щоб накрити журналістський текст. Так робили й сюжет про дистанційне навчання - троє школярок в одній сім’ї. Їхня мама стала нашим оператором.

Чи готові ви були до роботи тележурналіста?

— Я на Суспільному та у журналістиці біля  двох років.  Після університету працювати була готова, але не знала що це — робота у теленовинах. Нас не вчили телевізійної журналістики. Моєю наставницею стала Олена Карбівська, тут, у ньюзрумі UA: ВІННИЦЯ, вона мене вчила, все розповідала. Через тиждень я вже робила свої матеріали. Важко було спочатку та й зараз буває. Перший рік я брала роботу додому. Вночі сиділа кадрувала, писала. Зараз стараюся все робити на роботі, додому не нести. Це виснажує, вчуся розмежовувати особисте і робоче.

Чим тримає Суспільне?

— Я поважаю Суспільне саме за стандарти, чесність. Є стандарти з якими ми працюємо, інакше не можна ніяк, мене так навчили і я працюю лише так: не маніпулюю, не женусь за сенсаціями, намагаюсь працювати швидко, перевіряю отриману інформацію, дотримуюсь балансу. З балансом думок буває складно  — не завжди інша сторона хоче говорити, не завжди її можна знайти.

Цікаво працювати у великій команді?

— У Суспільного є 24 філії, всі регіони різні, але ми об’єднані однією справою, є відчуття спільності, взаємодопомоги. Якось готувала матеріал про зміни в інтернатурі, це проблема всеукраїнська, потрібен коментар Степанова і домовитись не просто -  колеги ділились контактами. Буває, їдуть і записують самі потрібний коментар. Колись у Вінницю приїздив винахідник із Кіровоградщини — про нього нам розповіли новинарі Кропивницького, вони знімали початок подорожі, а ми фініш. Сюжети були в ефірі обох філій.

Часто наші матеріали входять у випуски новин загальнонаціональних каналів UA: КУЛЬТУРА і UA: ПЕРШИЙ. Ці сюжети торкаються тем, що є спільними для всієї країни і актуальними для світу. Так ми розповідали про дівчину, що живе з донорським серцем.

Як вдається поєднувати роботу кореспондентки та ведучої новин?

— Це одна справа, іноді доводиться в один день працювати і "у полі", і у студії. Мені подобається, коли я працюю тиждень журналісткою, тиждень — ведучою у студії. Готуюсь і до сюжетів, і до ефірів. Люблю живе спілкування. Мені важливо, що я розповідаю аудиторії, та й образ має бути відповідним. Тому на результат працює багато людей — я, гример, редактори, шефред, монтажери, оператори, звукооператори — ми всі одна велика команда.